ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 11-кп/803/729/22 Справа № 182/880/19 Суддя у 1-й інстанції - Клименко І. В. Суддя у 2-й інстанції - Піскун О. П.

УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2022 року                                                                м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді-доповідача                        Піскун О.П.
суддів                                                Джерелейко О.Є., Онушко Н.М.

за участю секретаря судового засідання                Якименко А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора Шкура Єгора Володимировича та обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2021 року у кримінальному провадженні № 12017040340005054 стосовно
ОСОБА_1 , який народився  ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Нікополь, Дніпропетровської області,  який зареєстрований та проживає за адресою:  АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -
за участю:
прокурора                                                Грамми О.А.
обвинуваченого                                         ОСОБА_1
захисника                                                Танька Б.А.
потерпілої                                                 ОСОБА_2

В С Т А Н О В И В:

Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавлення права керування транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнений від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_1 обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 80 000 гривень.
Стягнуто з Акціонерного товариства «СТРАХОВА ГРУПА «ТАС» на користь потерпілої ОСОБА_2 матеріальну шкоду 10 063 гривень 82 копійок. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Цим вироком ОСОБА_1 визнаний винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій тяжкі тілесні ушкодження , вчинених за наступних обставин.
07 грудня 2017 приблизно о 17.20 годин, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «VOLKSWAGEN CADDY» реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по проїзній частині вул. Херсонської зі сторони перехрестя з вул. Станіславського в напрямку перетину з вул. Електрометалургів в м. Нікополі Дніпропетровської області зі швидкістю до 60 км/год., порушуючи вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3 б), 12.3 Правил дорожнього руху, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров`я громадян, будучи неуважним до дорожньої обстановки та її змінам, в той час, коли на проїзну частину дороги на його смугу руху вийшла пішохід ОСОБА_2 , не своєчасно прийняв заходи для зменшення швидкості, зупинки керованого ним транспортного засобу та навпроти будинку № 143 по вул. Херсонській в м. Нікополі Дніпропетровської області допустив наїзд на неї, коли остання намагалась перетнути проїзну частину дороги вул. Херсонської з ліва на право по напрямку його руху, вдаривши її центральною передньою частиною автомобіля в правий бік.
Внаслідок наїзду пішохід ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 106 від 28.02.2018 у вигляді: відкритої черепно-мозкової травми, забію головного мозку II ступеня, геморагічних забоїв обох лобних часток та правої потиличної частки, відкритого перелому лобної кістки з переходом на фронтальну пазуху, кришу глазниці, решітчастий лабіринт та основну кістку справа та інші, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг і узагальненні доводи осіб, які їх подали.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду в частині призначеного покарання скасувати у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого внаслідок м`якості та просить ухвалити свій вирок, яким призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки та звільнивши від його відбування з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки.
Вважає, що судом першої інстанції не дотримано принципів призначення покарання, а також не враховано ставлення обвинуваченого до вчиненого злочину, який вину не визнає, не вчинив дій спрямованих на відшкодування витрат на лікування потерпілої, яка отримала тяжкі травми, тривалий час лікувалась, отримала групу інвалідності. Також зазначає, що суд не врахував стан здоров`я обвинуваченого, який має ІІ групу інвалідності, повідомляв, що буває йому стає погано за кермом і він зупиняється та приймає ліки, тому керування ним транспортними засобами лише підвищує ступінь ризиків створення небезпеки на дорозі для інших учасників дорожнього руху.
В апеляційній скарзі обвинувачений просить вирок суду скасувати у зв`язку з неповнотою судового розгляду та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що під час проведення автотехнічної експертизи № 5/10.1/952 від 29.11.2018 року, експертом не була врахована дорожня обстановка на ділянці скоєння ДТП, зокрема техніко-експлуатаційні та технічні показники автомобільної дороги на ділянці ДТП, які не відповідають нормативно-технічним вимогам та вимогам безпеки руху, а саме відсутні дорожні знаки та розмітка.
В автотехнічній експертизі момент виникнення небезпеки для водія вказують момент виходу пішохода на проїжджу частину, при цьому у вказаній експертизі зазначено, що розрахункова відстань, на якій знаходився автомобіль «VOLKSWAGEN CADDY» від місця наїзду в момент виходу пішохода на проїжджу частину, більше за відстань силуетної видимості пішохода з робочого місця водія автомобіля. Тобто в момент виходу пішохода на проїжджу частину водій ОСОБА_1 об`єктивно не міг його виявити. Таким чином, висновок експертизи не відповідає об`єктивним обставинам справи та є недопустимим доказом.
Зазначає, що істотним порушенням вимог ст. 23 КПК України посилання суду на його показання, які він надавав в якості свідка на стадії досудового розслідування, як на доказ його винуватості.
Вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції, що місце наїзду на пішохода знаходилось в межах нерегульованого пішохідного переходу, у зв`язку з тим, що залишки розмітки не дають зорового орієнтування для водія, що встановлено під час досудового розслідування та судового розгляду.
На його думку, грубе порушення правил дорожнього руху пішоходом ОСОБА_2 , зокрема пунктів 4.4, 4.7, 4.14 Правил дорожнього руху і є причиною дорожньо-транспортної пригоди.
Зазначає, що в ході судового розгляду було заявлене клопотання про призначення та проведення додаткової автотехнічної експертизи, але суд відмовив в клопотанні. Така відмова порушує засади вказані в ст. 20, 22 КПК України та положення ч. 1 ст. 332 КПК України, оскільки проведення заявленої в клопотанні експертизи була необхідна для повного з`ясування всіх обставин справи.
Позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні обвинувачений та його захисник підтримали апеляційну скаргу обвинуваченого, змінили апеляційні вимоги та з підстав, викладених в ній, просили її задовольнити, вирок суду скасувати з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора.
Прокурор в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу прокурора, який приймав участь в судовому засіданні в суді першої інстанції та просив її задовольнити і заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, вважав вирок суду в частині правильності встановлених фактичних обставин кримінального провадження, доведеності вини та правової кваліфікації дій обвинуваченого законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Потерпіла підтримала апеляційну скаргу прокурора і просила її задовольнити. Пояснила, що в суді першої інстанції не наполягала на суворому покаранні, оскільки вважала, що обвинувачений усвідомив, що скоїв, проте на стадії апеляційного провадження зрозуміла, що останній не кається та навіть не намагався відшкодувати заподіяну майнову та моральну шкоду.
Мотиви апеляційного суду.
Щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості вироку суду в частині доведеності винуватості обвинуваченого на підставі оскаржених доказів.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Перевіривши доводи апеляційної скарги обвинуваченого щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, перевіривши висновки суду першої інстанції, докази, які суд поклав в основу вироку на підтвердження встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження, вислухавши пояснення обвинуваченого, апеляційний суд доходить наступних висновків.
Доводи апеляційної скарги сторони захисту про необґрунтованість засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України, аналогічні доводам, які наводились в суді першої інстанції та фактично зводяться до твердження про не відповідність висновків автотехнічної експертизи, у зв`язку з неправильними вихідними даними, а саме не було враховано, відсутність дорожніх знаків «Пішохідний перехід» та майже стерта розмітка, які були ретельно перевірені судом першої інстанції та визнані безпідставними, оскільки не знайшли свого підтвердження.
Дослідженням матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину є обґрунтованим, його зроблено на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК України й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу і з такими висновками погоджується суд апеляційної інстанції.
Твердження обвинуваченого про неврахування слідчим та експертом відсутність дорожніх знаків та розмітки і не проведення з цих питань відповідної експертизи, не є неповнотою судового розгляду та не впливає на висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, виходячи з наступного.
Так ОСОБА_1 інкримінується порушення, окрім пунктів 1.3, 1.5, 2.3 б), п. 12.3 Правил дорожнього руху, відповідно до якого у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.
При цьому, ОСОБА_1 не ставиться в провину порушення п. 18.1 Правил дорожнього руху, згідно з яким водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.
Наявність порушення водієм ОСОБА_1 вимог п. 12.3 ПДР та причинно-наслідкового зв`язку із порушенням цього пункту та наслідками у виді тяжких тілесних тілесних ушкоджень у потерпілої ОСОБА_2 підтверджується висновками судової автотехнічної експертизи № 5/10.1/952 від 29.11.2018 та № 5/10.1/1046 від 20.12.2018 згідно якими в дорожньо-транспортній обстановці, що склалася, водій автомобіля «VOLKSWAGEN CADDY» реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_1 повинен був діяти відповідно до вимог П.П. 12.2 та 12.3 Правил дорожнього руху, вимоги яких викладені в дослідницький частині.
В умовах даної ситуації водій автомобіля «VOLKSWAGEN CADDY» реєстраційний помер НОМЕР_2 ОСОБА_1 з моменту виникнення небезпеки для руху мав технічну можливість запобігти наїзду шляхом застосування гальмування з зупинкою автомобіля до місця наїзду на пішохода.
В діях водія автомобіля «VOLKSWAGEN CADDY» реєстраційний номер НОМЕР_3 ОСОБА_1 у частині вибору швидкості руху невідповідності вимогам п. 12.2 Правил дорожнього руху не вбачається.
При заданому механізмі ДТП дії водія автомобіля «VOLKSWAGEN CADDY» реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_1 не відповідали вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору знаходились в причинному зв`язку з настанням події цієї ДТП.
При цьому, як слідує з дослідної частини висновку експертизи, експерт як вихідні дані брав в розрахунок для визначення небезпеки для руху відстань видимості не елементів дороги, яка є більшою, а силуетну видимість пішохода на проїзній частині з робочого місця водія при ввімкнених фарах в режимі ближнього світла — 57 метрів, яка встановлена під час слідчого експерименту за участі ОСОБА_1 від 19.11.2018 року, проведеного за умов, наближених до дорожньої обстановки в момент ДТП. Тобто на відстані 57 метрів, водій ОСОБА_1 був об`єктивно спроможний виявити пішохода.
Під час обчислення технічної можливості зупинитись до наїзду на пішохода, експерт брав швидкість руху 50 - 60 км/год. і при проведенні двох розрахунків за такими даними, відстань на якій знаходився автомобіль «VOLKSWAGEN CADDY» від місця зіткнення в момент виникнення небезпеки для руху водію ОСОБА_1 значно більша ніж величина шляху, який необхідний для зупинки автомобіля та складає 40,2 м та 52,9 м відповідно.
Водночас, суд апеляційної інстанції зауважує, що в судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_1 дав показання, що їхав зі швидкістю 40-50 км/год, у зв`язку з чим, як би експерт брав в розрахунок показник швидкості 40 км/год., то величина шляху, який необхідний для зупинки автомобіля, був би ще меншим за 40,2 м і відповідно меншим за 57 метрів - силуетної видимості пішохода.
Таким чином, водій ОСОБА_1 , мав технічну можливість зупинити автомобіль до наїзду на пішохода ОСОБА_2 , шляхом належного виконання вимог п. 12.3 ПДР України.
Місце наїзду на пішохода встановлено під час досудового розслідування і враховано під час проведення автотехнічної експертизи. При цьому, виходячи з вищевикладеного, в даній справі не має істотного значення це місце на ділянці дороги де нанесена розмітка «Пішохідний перехід», як зазначив суд першої інстанції чи ні.
Враховуючи вищевикладене є неприйнятними та такими, що ґрунтуються на власному хибному розумінні розрахунків експерта, доводи апеляційної скарги обвинуваченого, що в автотехнічній експертизі момент виникнення небезпеки для водія зазначено момент виходу пішохода на проїжджу частину, однак з експертизи видно, що розрахункова відстань, на якій знаходився автомобіль «VOLKSWAGEN CADDY» від місця наїзду в момент виходу пішохода на проїжджу частину, більша за відстань силуетної видимості пішохода з робочого місця водія автомобіля, що на думку обвинуваченого, свідчить, що водій ОСОБА_1 об`єктивно не міг його виявити.
Стосовно доводів апеляційної скарги обвинуваченого про не призначення судом першої інстанції інженерно-технічної експертизи стану доріг і дорожніх умов у місці ДТП та додаткової автотехнічної експертизи, то суд апеляційної інстанції вважає законним та обґрунтованим рішення місцевого суду про відмову в його задоволенні, з огляду на таке.
Той факт, що у місці ДТП була частково відсутня дорожня розмітка «Пешехідний перехід» та відсутність відповідних дорожніх знаків, підтверджений іншими доказами по справі, зокрема протоколом огляду місця події та план-схемою до протоколу огляду місця події від 07.12.2017 року.
При цьому, обвинуваченому на ставить в провину порушення вимог пункту 18.1 ПДР.
Разом з тим, виконання вимог п. 12.3 ПДР є обов`язковим на всіх ділянках для руху транспортних засобів, не залежно від того, чи відповідає дана ділянка проїзної частини вимогам щодо безпеки руху та відповідним державним стандартам.
Також, апеляційний суд не може погодитись з доводами обвинуваченого ОСОБА_1 про те, що протиправність дій потерпілого пішохода, на його думку, виключає його винуватість. Апеляційний суд наголошує, що незалежно від причин виникнення небезпеки для руху або перешкоди, водій був зобов`язаний виконати вимогу п. 12.3 ПДР і негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди. Отже, той факт, що небезпеку для руху, а саме перебування пішохода в тому місці, де за твердженням обвинуваченого, він не мав її переходити, а також без використання світлоповертальних елементів, тобто небезпеку створено внаслідок протиправної поведінки пішохода, не звільняє водія від виконання вимог зазначеного пункту ПДР.
Таким чином, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що сукупність встановлених фактичних обставин, зокрема неналежне реагування на зміну дорожньої обстановки, відсутність будь-яких перешкод технічного характеру для виконання обвинуваченим ПДР України, поза всяким розумним сумнівом доводять те, що саме невиконання обвинуваченим вимог п. 12.3 ПДР України потягло за собою невжиття ОСОБА_1 заходів до зменшення швидкості, аж до зупинки транспортного засобу при виникненні небезпеки для руху у вигляді пішохода, внаслідок чого відбувся наїзд на пішохода, оскільки за умови дотримання останнім вказаного пункту правил безпеки дорожнього руху, він мав технічну можливість запобігти дорожньо-транспортній пригоді.
Мотивуючи підстави для призначення нового судового розгляду, сторона захисту посилалась на неповноту судового розгляду, а саме, що суд відмовив в задоволенні клопотання про призначення та проведення додаткової автотехнічної та інженерної експертизи експертизи, проте такі аргументи зводяться до незгоди з рішенням суду першої інстанції та не є однією з підстав, передбачених ст. 415 КПК України для скасування вироку та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Із матеріалів кримінального провадження, журналу судового розгляду та його звукозапису, вбачається, що суд повно та всебічно дослідив всі обставини кримінального провадження, вирішив у відповідності до закону клопотання сторін, зокрема і сторони захисту про призначення експертиз, належним чином перевірив версію сторони захисту і виклав переконливі мотиви в її спростування, які ґрунтуються на досліджених доказах, яким дав належну правову оцінку, в тому числі й тим, які сторона захисту вважала недопустимими.
Усупереч твердженням у поданій апеляційній скарзі місцевий суд, дослідивши й зіставивши наявні у кримінальному провадженні фактичні дані, дав їм належну оцінку в аспекті ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості та достовірності, а також з`ясував передбачені ст. 91 КПК України обставини, що належать до предмету доказування, й обґрунтовано вирішив, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку доводять вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення проти безпеки руху.
Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК України, правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації діяння, апеляційна скарга не містить.
За встановлених судом першої інстанції та перевірених апеляційним судом фактичних обставин кримінального провадження діяння обґрунтовано отримало правову кваліфікацію за ч. 2 ст. 286 КК України.
Стосовно виду та розміру призначеного покарання.
Призначені судом першої інстанції ОСОБА_1 вид і міра покарання, відповідають вимогам ст. ст. 50, 65 КК України та визначені з належним врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким злочином, відомостей особу обвинуваченого, який судимості не має, є пенсіонером та особою з інвалідністю ІІ групи, не працює, має постійне місце проживання за яким характеризується позитивно одружений, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, а також відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Твердження обвинуваченого про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема ст. 23 КПК України, оскільки на його думку суд послався, як на доказ його винуватості на показання, які він надавав в якості свідка на стадії досудового розслідування, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки суд першої інстанції врахував такі його покази не як доказ його вини, а під час мотивування рішення призначення покарання, зокрема його ставлення до скоєного та відсутність щирого каяття, що не суперечить вимогам ст. 23, 50, 65 КК України.
Судом першої інстанції належним чином враховані характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, тяжкість його наслідків, інших обставин кримінального провадження і дійшов обґрунтованого висновку, що необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів буде покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років зі звільненням від його відбування з випробуванням з іспитовим строком в 2 роки та додаткове покарання - позбавлення права керування транспортними засобами, строком на 2 роки.
Доводи прокурора про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості покарання, апеляційний суд вважає не обґрунтованими, оскільки обраний судом вид і розмір покарання відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України.
Статтею 414 КПК України як одну з підстав зміни вироку визначено невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Так, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Суд першої інстанції призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з іспитовим строком на 2 роки та позбавлення права керування транспортними засобами, строком на 2 роки, а прокурор просить збільшити строк випробування на один рік та строк додаткового покарання також на один рік, що на думку апеляційного суду, не свідчить про суттєву диспропорцію між тим покаранням, яке призначив суд та тим, яке просить прокурор в апеляційній скарзі.
Таким чином, прокурор не навів в апеляційній скарзі належних доводів та аргументів, чому, на думку прокурора, покарання про яке просить прокурор може забезпечити досягнення цілей покарання та внесе корективи в соціально-психологічні властивості обвинуваченого, нейтралізує негативні настанови та змусить додержуватись положень закону, а покарання в розмірі, призначеному суду, не досягне таких цілей.
Посилання прокурора на стан здоров`я обвинуваченого для збільшення розміру строку додаткового покарання, апеляційний суд не може розцінити як аргумент для збільшення такого строку, оскільки після відбуття додаткового строку у виді позбавлення права керування транспортними засобами, ОСОБА_1 для отримання такого права має заново здати відповідний екзамен та пройти медичну комісію щодо можливості за станом здоров`я керувати транспортними засобами.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку, що вирок ухвалений у відповідності до вимог кримінального процесуального закону та правильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, у зв`язку з чим відсутні підстави для його зміни чи скасування, а доводи апеляційних скарг прокурора та обвинуваченого є необґрунтованими і, а відтак їх скарги задоволенню не підлягають.
Будь-яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування оскарженого судового рішення, при розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції не встановлено.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги прокурора Шкура Єгора Володимировича та обвинуваченого ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2021 року стосовно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді:

____________________         ____________________         ____________________
О.П. Піскун О.Є. Джерелейко Н.М. Онушко